Театр ворогів

Багато хто з моїх побратимів і я сам хотіли потрапити до Києва у вівторок 27 квітня, щоб завадити проведенню злочинної сесії. Мені цього зробити не вдалося, але добре, що хоч частина з бажаючих луганців таки потрапила під стіни Верховної Ради.

Я спостерігав за київськими подіями з різноманітних інтернет-ресурсів. Зокрема бачив і пряму трансляцію зі сцени “опозиції”.

Друзі, це профанація! У Києві було розіграно спектакль, метою якого було не завадити злочинному рішенню ворожої банди. Мета, і це очевидно, була зовсім інша.

Жахливо, але факт. Українцям в голови вдалося втовкмачити, що будь-яку ситуацію можливо вирішити мирним шляхом. І навіть, коли мова йде про нищення держави, нищення твоєї землі, коли твій ворог наплював на всі закони, на які лиш можна було наплювати; протестуючі мирно собі прогулялися вулицями міста, поспівали, повиступали. Повправлялися у доборі епітетів на адресу ворогів, які в цей час без зайвих сентиментів рухалися за своїм сценарієм. Сценарієм упокорення України, а точніше планового її знищення.

Ворожа банда вже показала, що все це не жарти. Що вона цілком реально налаштована здати буквально всі потужності України сусідній державі за безцінь. За “значок імені мальчіша-плохіша”. І поки ще частина населення медитує, що все правильно, що скоріше б Україну знищили, скоріше б Московія потоптала їх, покарала за “вольнодумство” і завезла з 60-х років ковбаси по скількись копійок, а інша частина, бачить, що нині крок за кроком, цеглина за цеглиною розбирається фундамент добробуту кожного громадянина України — ворожа банда поспішає, поки і ті, й інші не оговталися для адекватної відсічі.

За таких умов — ще один день ворожого хазяйнування — це ще глибша яма, з якої доведеться всім вилазити, або в якій доведеться згнити!

Апогеєм стало рішення про Чорноморський Флот РФ. Апогеєм, бо воно засвідчило, що всі без виключення гілки влади, інфіковані ворожістю до нашої з вами держави — до нас із вами.

Всі подальші рішення, це лише картина, як діє ворог на твоїй землі. Коли він нищить все, коли він все грабує, і краде — ти не дивуєшся. Коли ворог прийшов до тебе лишається один лише вибір: або він, або ти. Або ворог тебе здолає, і ти будеш вічно визискуваним, або ти його здолаєш і запануєш на своїй землі.

Вже зараз російська сторона говорить на кожному кутку, на які величезні поступки вона пішла в угодах з “українською” стороною. Якийсь прибембаний москвофіл може подумає, що “от, а ви казали, що ці угоди вигідні Росії, а нам — ні. От бачите, вони їм саме і не вигідні, вони нас виручають, вони нам “по-братськи” допомагають, самі ставлячи себе у скруту”. Але до думки москвофілів дослухатися — дурна справа. Вони не пов’язують себе із нашою державою, хоча насправді, вони з нею пов’язані. Тому москвофіли і самі не знають, що підтримуючи свої москвофільні настрої, вони підтримують тих, хто їх же самих і обкрадає. Але їм це подобається, то і грець із ними, юродивими.

Всі ті розмови про “невигідність угод для Росії” націлені на одне: “ви вже згодились за безцінь віддати багато... Але не все! Натиснемо, на “невігідність”, щоб переглянути угоди і витиснути з вас ще більше”. Тим паче, що нинішня “команда”, радо роздає, наче той Дід Мороз подарунок за подарунком потужності Української Держави. І я більше, ніж упевнений, витиснути — вдасться, з огляду на те, що досі вдавалося!

Але з ворогами — все зрозуміло. Не зрозуміло з “опозицією”. Людей, які піднялися на протест проти знищення держави “опозиція” вдало відволікла убік. “Давайте поспіваємо, давайте поскандуємо”. Люди! Та кожна хвилина важила. Відкривається сесія, яка має на меті поставити печатку під знищенням держави! Отже є цілком конкретний розклад, обмежений в часі! Задача: нейтралізувати внутрішнього ворога, який відкриває браму для інтервента. Які методи? Співи? Речівки? Промови? Ні, друзі! Бій!

Коли постає питання “Україна в небезпеці” — не до плескання у долоні! Кожен громадянин автоматично є захисником держави. А ті, хто цю державу нищать, автоматично стають ворогами кожного порядного громадянина.

Те, що я побачив, з боку “апазіциі” у вівторок 27 квітня — мене вразило! Люди приїхали до Києва, щоб завадити злочину. Попри тотальний спротив банди Януковича, людей приїхало дуже багато. Приїхали, щоб зупинити зло, але зло не було зупинено! Чому так сталося?

Є два варіанти, чому так звана “апазіция” змусила людей стати свідками своєї поразки...

Вихована упокореність

З одного боку визначення безкомпромісного протистояння, як чогось обов’язково поганого (“провокаторство”). З іншого — впевненість, що будь-чого можна досягти мирним шляхом (читай, без найвищого ризику для життя).

За останні роки українців упокорювали. “Провокатор” — це стало одне з наймодніших слів. До речі, групи українців-націоналістів, які намагалися пробивати кордон “беркуту”, “апазіция” не вагаючися, одразу звично охрестила “провокаторами”. Мовляв, “не піддавайтеся на провокації, вони вас поганому навчать, а от ми — приведемо вас до перемоги”.

Не дай вам Боже бути “провокатором”. Якщо ти стоїш за щось до останнього — ти провокатор і компрометуєш своєю поведінкою більш достойних своїх побратимів. Тобто не стій ні за що до останнього. Ніщо того не варте. Тим паче, всього можна досягти мирним шляхом. Перемога у “помаранчевій революції” запевнила більшість людей, що мирним шляхом можна домогтися Правди. І, до речі, обнадіяла багатьох у тому, що для захисту Правди абсолютно не потрібно ризикувати життям і здоров’ям. Мирно постоїмо, мирно поспіваємо, і перемога сама до нас прийде, ніхто не просить від нас лягати під танки (завважте, під танки все ж страшно, а поспівати — не страшно). Але забули, чи людям допомогли забути, що “мирна” перемога тоді була забезпечена підтримкою армії і хоч “такою-сякою”, але наявною “державною клепкою” у Кучми. А нині, бачимо що “керівник” держави не просто “недемократично” підсовує щось людям, а просто нищить державу. Що він не керівник — він порт, через який інша держава має адміністративний доступ до нашої держави. До цеї істоти неможливо звернутися апелюючи до “державної клепки”, це все порожній звук для неї. Янукович вже нищить державу. Чи хтось вважає, що це він робить помилково? Через необачність чи недбальство? Скільки ще необхідно підтверджень, щоб “вмикнутися” у те, що він робить це свідомо?

Отже виходячи зі сказаного “апазіция” могла сама бути у полоні власної кастрованості і не спроможна в силу обмеженості своєї фантазії (в яку не вкладається, що може взагалі стояти питання про захист держави, а не про звичайну “політичну боротьбу”).

Зловмисна діяльність — відволікаючий маневр

Діяльність “апазіциі”, яка призвела до поразки: це був відволікаючий маневр, щоб без бою нейтралізувати українців, які прагли завадити злочину. “Апазіция” завдяки своєму “іміджу” буцімто “своїх” користується довірою у звичайних українців. Українець так чи інакше симпатизує їм, бо вони “проти януковича”, а отже — вони за Україну, вони за нас! Але що, якщо “апазіция”, це просто ті самі яйця, тільки вигляд з боку? Що вони існують просто, щоб проходити до влади за квотою “україноцентричного мислення”. Ідеологічно, вони не є суперниками своїм “опонентам”. Вони — такі самі. Просто завдяки своїй риториці, мімікрують під інший світогляд.

Так от, у такому випадку задача “апазіциі” була не в тому, щоб завадити злу, як у протестуючих, а в тому, щоб відволікти увагу протестуючих, і тим їх нейтралізувати. Не дати протестуючим досягти своєї мети. Тобто не дати українцям захистити Україну. І це цілком вдалося!

У нав’язаному українцям конфлікті кольорів, “апазіция” займає чільне місце... Купа прапорів (більше прапорів, ніж людей) всі такі кольорові. Цим нам нав’язується підміна понять. Ми, як “елєкторат” асоціюємо конфлікт кольорів з конфліктом ідей. Але це тільки ми. Насправді ж. Це просто різні команди... Знаєте, як в іграшках: команда “синіх” і команда “червоних”. Окрім приналежності до команди — більше жодної відмінності.

Але в екстремальних умовах маски зриваються. І зараз ми стали свідками того, що “апазіциі” дуже зручно з “кааліциєю”. Розігрується театр, в якому “ти за синіх, я за білих” і народ проштовхує і тих, і інших на верхні щаблі влади, до вершків і принад.

Українці прийшли боротися за Україну, а “апазіция” їх уже чекала, щоб використати у театрі, метою якого — продовження існування самого театру.

Як на мене, вже час знімати бантики з наших губ. Ми українці чи ні? Питання стоїть просто: чи згоден ти бути “недолюдиною” на власній землі?