Розставити на свої місця

Сьогодні ми молимося за душі невинно вбитих українців. Наших рідних, земляків. І ця молитва звучить не лише тут, а й по всій Україні і за її межами. Це відчуття національної єдності жевріє глибоко в кожному з нас.

Голодомор це лише одна з ланок геноциду, якого зазнав наш народ. Найстрашніша, але не єдина. Задумаймося, наскільки сильна наша Нація, яка витримала цей удар.

Ворог України і українців весь час приховував жахи своїх злочинів. А коли вже приховувати стало несила, почав принижувати нашу пам’ять.

Всі ми знаємо, тиражовані штампи, що то, мовляв, і не був удар по українцях, що і в інших місцях був голод. Облишимо нині цю дискусію...

Чи від того удар, якого зазнала Українська Нація, стає легшим? Чи легшою стає смерть мільйонів українців? Зокрема, загибель чверті населення Луганщини? Чи злочин ворога від того стає меншим?! Ні!

Нашому народу було створено такі умови, в яких українцем бути — погано. Це і є геноцид!

Чому злочинець так хоче забрехати свій злочин? Чому так прагне применшити його? Бо хоче уникнути відповідальності! Звичайний дрібний боягуз, який з нашого з вами дозволу мнить себе чимсь великим...

І ми будемо недостойні пам’яті наших вбитих земляків, якщо не розставимо все на свої місця.

(промова виголошена 19 червня 2010 на акції "Не дамо згасити свічу пам’яті")