Богів та батьків не обирають

Сьогодні в нашому місті все частіше можна побачити – на стінах – виведені аерозольним балончиком сварги і руни, а серед молоді все частіше зустрічаються ті, хто назвиває себе «рідновірами», неоязичниками або, на європейський манер, паганістами. Це свідчить не тільки про підлітковий негативзім чи юнацьку кризу самоідентифікації, а й про те, що прийшов час дати відповідь на деякі питання. Відповідь, у першу чергу, самим собі.

З вуст церковних ієрархів часто злітають презирливі слова на адресу дохристиянських вірувань. Мовляв, дикунські забобони! Молилися, невігласи, дерев’яним бовванам, час від часу напуваючи їх людською кров’ю… У відповідь «рідновіри» таврують Церкву, християн і святу Трійцю. Мовляв, не треба нам Бога, який каже нападнику ще й другу щоку підставляти. Яке до нас, українців, має відношення християнство, якщо за Біблією богообраний народ – євреї? Велика дурниця – вірити в чужого Бога!.. Що й казати, дискусії в питаннях віри настільки ж запеклі, наскільки іноді беззмістовні. Чому? Зараз поясню.

Жбурляти прокльони в пітьму віків – справа, звичайно, захоплююча, але неблагородна. Ми, українці ХХІ сторіччя, не маємо права зневажати тих, хто віками напував цю землю своїм потом і кров’ю. Якими б примітивними чи жорстокими не здавалися б сьогодні древні вірування та звичаї, ми повинні шанобливо ставитися до наших пращурів, хоч би скільки тисячоліть не розділяли нас.

Крім того, слід зрозуміти, що між християнством (релігією) і Церквою (організацією) є суттєва різниця. Не тільки справами духовними займаються «церковнослужбовці». Інакше навіщо, наприклад, Російській Православній Церкві власний Центр інвестиційних програм? Або навіщо РПЦ займатися готельним бізнесом?.. Не хочу здаватися упередженим! Ватикан є також неабияким землевласником і співвласником мережі готелів «Хілтон» в Італії... Так що в справах церковних теж доводиться боротися з конкурентами – і за душі, і за валюту.

На чий же бік слід стати нам, простим українцям? На бік України – кажу вам я! Бо Богів не обирають, як не обирають батьків.

Дохристиянські вірування українців органічно пов’язані із європейським язичництвом. І саме це ріднить нас з європейськими народами, а не пусті балачки про «демократичні цінності» та «ринкову економіку» – машкара, за якою проглядає хитрий і хижий писок транснаціональних корпорацій.

Що б там не казали церковні ієрархи, наші пращури, поклоняючись богам Неба і Землі, не заганяли планету в глухий кут екологічної кризи. Древній слов’янин-мисливець не мав права вполювати більше, ніж треба було для прожитку, і не мав права завдавати впольованій істоті більшого болю, ніж змушував мисливський промисел… А Вотан, верховний Бог скандинавського пантеону, віддав своє око і провисів 9 днів зі списом в боці задля осягнення Знання і Мудрості!.. То ж будьте певні – древні Боги знали, що таке самопожертва, честь і справедливість.

Так зване «хрещення Русі» було викликане цілим комплексом чинників. В тому числі і політичних. До того ж, науковцями (істориками, етнографами, релігієзнавцями) вже давно доведено, що на теренах України утворився симбіоз народних дохристиянських вірувань та християнства. Відомо, що часто християнські церкви будувалися або на місці язичницьких капищ, або в місцях, де відчувалася особлива «сила».

Цілій низці християнських святих було приписано риси прадавніх Богів. Наприклад, в народному образі Іллі-пророка вгадуються риси Перуна. І досьогодні в народній обрядовості досить мирно співіснують елементи християнства та язичництва. Чому? Тому, що вигноїти те, що настільки глибоко закорінено в народній культурі, - дуже важка справа. Свого часу комуністи теж хотіли позбутися «опіуму для народу», але на більше, ніж відчутна шкода, вони не спромоглися.

Як би там не було, християнство зробило (і робить) свій внесок в розвиток української культури. Серед християн без ліку тих, хто своєю думкою, словом і ділом виборював і уславлював Українську Націю. Митрополити Петро Могила та Андрій Шептицький, щирі християни Григорій Сковорода і Тарас Шевченко… Язичник Святослав Хоробрий і християнин Богдан Хмельницький, скептичний щодо релігії Іван Франко і християнин Степан Бандера. Все це – пантеон Українських Героїв. Наших Героїв, які народилися на нашій землі і стояли за неї. То ж як ми, українці, можемо ділити їх на «хороших» і «поганих», не зраджуючи своєї честі? Шануймося, браття!

друг Багряний