Чар твоєї землі

Співи біля ватри серед лісу... Хлюпотіння річки. Голос сопілки... “Ой, на Івана, та й на Купала...” Дівчата у вінках. Розповіді і побрехеньки-жахалочки. Веселощі та стрибання через ватру. І все це оповите неймовірним відчуттям присутності прадавніх, їх участі у тому дійстві.

Здається сама земля говорить до нас мовою, яку знає кожен Українець. Ти шалієш від відчутя сили і впевненості.

Серце сповнюється радістю. Яке щастя бути Українцем і жити на цій землі! Відчувати себе одним цілим із великим Донцем та гнучкою, примхливою Луганкою, говорити з ними однією мовою. Вдихати запах листя дерев, крізь тіні гілок виглядати на небі рідні зорі, лежачи горілиць на теплій землі.

А ще дивитися, як ми цього року, як мерехтять блискавки, здається зовсім поруч... Відчувати, ніби дощ іде довкола, але оминає наш гурт, немов даючи насолодитися і увібрати в себе цю ніч.

У світі багато див. Але диво відчуття себе частинкою великої, давньої і вічної рідної землі – мабуть, є найбільшим дивом серед них.

Зірвидах