Напередодні

© Рівнет

За день, проголосувавши чи ні, у другому турі виборів, ми замінимо президента. Але не змінимо те, як ми живемо. У недалекому 2004 році ми розраховували на те, що вибраний нами президент Ющенко вирішить проблеми, які стоять перед країною і народом. Тому вірили обіцянкам. А ті, хто не вірив, не мав нічого проти. Але не більше того. Ми так і не стали учасниками подій.

Пішовши з Майдану, ми знов зайнялися тим, чим і займалися до нього. Вважаючи, що місію свою виконали. Тепер їх черга – обраних нами. У них всі карти на руках. Хай працюють. Що напрацьовано ними в результаті – всі бачать. Двосторонній глухий кут на виборах 2010 – це сигнал до того, щоб переосмислити нашу роль у всьому тому, що відбувається.

Ми постійно розсьорбуємо кашу, яку не заварювали. Щоб нарешті одержати їстівний результат, треба взяти участь в процесі – з самого початку. Ми як завгодно часто можемо міняти шеф-кухаря, але постійно наступатимемо на ті ж граблі, якщо не почнемо контролювати весь процес – від рецептури до процедури. І якщо все зробимо як треба, уже не так вже важливо, хто буде шеф-кухарем.

Українцям нема іншого виходу, ніж узяти контроль за своєю державою в свої руки. Багачі нам потрібні для іншого, а не для того, щоб правити нами. Від цієї відповідальності не відкрутитися, як би ми не прагнули перекласти все це на плечі тих, хто "пішов в політику". Немає такої професії. Політика ця – наша загальна справа і пора її робити. Виділяйте в своєму графіку час і на це, десь поряд із спортзалом і пивом з друзями по вихідних. Ви навіть на зарядку часу не знаходите? І не шукайте – хай тут тепер буде "політика".

Складіть свій особистий порядок денний. Ваші пріоритети. Те, що для вас важливе. Розмістіть це в Мережі. Знайдіть тих, кого хвилює те ж, що і вас. Відкрийте загальний блог. Не обговорюйте те, що не "роблять" інші – плануйте своє і робіть заплановане самі. Висувайте своїх лідерів, делегуйте їм право говорити і діяти від вас. Хай вони зустрічаються і обговорюють порядок денний з іншими лідерами. Реєструйте партії і беріть участь в місцевих виборах. Не потрібно збиратися на один Майдан з 100 000 тисячами і телебаченням. Краще 1000 майданов по всій країні з 100 учасниками і без телебачення, але з YouTub'ом.

Підтримайте невеликими грошима тих, кому довіряєте, кого знаєте особисто, хто активний і проконтролюйте потім, як їх витратили. Озирніться навколо. Ви знаєте людей, здатних вести за собою інших. Здатних виразно і ясно пояснювати іншим задачі й шляхи їх розв’язання. Зараз їм не до вас, а вам не до них. Зробіть свій публічний рейтинг тих, кому ви довіряєте – колезі з роботи, сусіду по гаражу, родичу. Можливо його підтримають і інші люди. Хай лідери цих рейтингів бачать, що їм довіряють не тільки вахтерші в під'їзді. І вони задумаються про те, щоб задуматися.

Українські студенти знов повинні узяти долю країни в свої руки. У вас є все, що потрібно – ви організовані, у вас є Інтернет, ви дивитеся вперед і вас не обтяжує багаж минулого. Збирайтеся, обговорюйте те, що вас хвилює. Запрошуйте на свої зустрічі мешканців сусідніх будинків і працівників сусідніх фірм та організацій. З ними буде цікавіше. Дайте зрозуміти, що ваш вуз – це осередок активності в регіоні. Запрошуйте місцевих журналістів. Розказуйте в мережі про те, що ви обговорювали, які висновки зробили.

Зовсім небагато зусиль потрібно для того, щоб "професійні політики" помітили, що реальна політика починає робитися без них. І саме слово "політик" асоціюється вже не з ними. Це буде початок їх кінця. І початок змін. Час пішов.