Вітаю друзі!

Завдяки другові Дідку, минулих вихідних ми з друзями побували на Дінці з ночівлею.

Луганщина - безперечно багата на симпатичні місцини на різні естетичні смаки. Цього разу ми побували за Трьохізбенським мостом на невеличкому острівці. Місце спокійне і затишне. Галявинка добре придатна до розбиття наметів.

Діставатися на острівець необхідно було вбрід (по коліно води). Звучить страшно "вбрід", але насправді там може два метри пройти, а мо’ й менше того.

Історичний Лікнеп.

Навіщо це потрібно? «Тому що…» нашу історію завзято взялися переписувати «проффесори» академіки, дисертацій яких не в змозі знайти Моссад з ЦРУ, ну і, зрозуміло, найкращі друзі української культури – московські нео-чекісти.

Міфи ІІ світової.

Існує щонайменше три міфа ІІ світової:

Нікому не дивно, що після приходу до влади банди Януковича (назвемо її умовно так, адже сам Янукович у тій банді, як на мене, пішак), відбувся стрімкий наступ на любу нам усім свободу слова.

Знаємо, що багато журналістів намагалися зауважити бандюганам, що ті грають не чесно. Чим це скінчилося також знаємо. Журналістам сказали, що на самій справі все чудово, а те що вам, мовляв, “приверзлося”, так то через вашу “проплаченість”. Іншими словами — “сам дурак”. Цікаво, чи можна було сподіватися від злочинців іншого?

Сьогодні ми молимося за душі невинно вбитих українців. Наших рідних, земляків. І ця молитва звучить не лише тут, а й по всій Україні і за її межами. Це відчуття національної єдності жевріє глибоко в кожному з нас.

Голодомор це лише одна з ланок геноциду, якого зазнав наш народ. Найстрашніша, але не єдина. Задумаймося, наскільки сильна наша Нація, яка витримала цей удар.

Ворог України і українців весь час приховував жахи своїх злочинів. А коли вже приховувати стало несила, почав принижувати нашу пам’ять.

Перечитував сьогодні брошуру «Українська ідея і перспектина націоналістичного руху» пера пана полковника Василя Іванишина. Дуже сподобалася одна думка, висловлена ним. Наводжу її:

Свого часу мої побратими писали різні заяви-звернення до керівництва НАК "Нафтогазу" (ще коли Івченко там головував, адже він наш) щодо видобутку скрапленого газу у шельфі Чорного моря. Навіть на Ворохобнику знаходиться стаття з цього приводу друга В’ячеслава. Якщо стисло, можна сказати так, фахівці оцінюють, що газу з шельфу Чорного моря Україні би вистачило на покриття всіх своїх потреб на тисячі років.